20 травня 2026 року Факультет суспільно-гуманітарних наук приймав учасників ХV Міжнародної наукової конференції «Київ і кияни в соціокультурному просторі України: інституційне середовище». Цьогорічний форум став дієвим майданчиком для діалогу між авторитетними вченими та молодими науковцями, які зосередилися на дослідженні історичної ретроспективи міських інститутів і пошуку відповідей на екзистенційні виклики сьогодення.

Співорганізаторами конференції цього року стали Інститут історії України й Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Науково-дослідний інститут історичної урбаністики, Факультет історичних наук Університету імені Миколая Коперника в Торуні (Польська Республіка) та Сетон Хол Університет (США). У роботі конференції, окрім представників вишів, наукових і культурно-освітніх установ Києва, Запоріжжя, Дніпра, Харкова, Кривого Рога, Умані, Маріуполя, Бердянська, Горлівки та Часового Яру, взяли участь науковці з Естонії, Чехії, Литви, Латвії, США та Великої Британії.

На пленарному засіданні та у чотирьох проблемних дискусіях 74 доповідач, серед яких і знані науковці, і дослідники-початківці, обговорювали низку актуальних питань – від ролі інститутів державного управління та місцевого самоврядування в місті до багатоваріантності інституційного впливу на культурну інфраструктуру.

Пленарне засідання конференції розпочалося з вітальних слів від Наталії Віннікової, проректорки з наукової роботи та голови Вченої ради Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, докторки філологічних наук, професорки, й Віталія Андрєєва, декана Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, доктора історичних наук, професора. Учасників конференції також привітали зарубіжні колеги: Джеймс К. Дейлі, професор кафедри педагогічних досліджень Коледжу розвитку людини, культури та медіа Університету Сетон-Хол у штаті Нью-Джерсі (США), і Панайотіс Ксенофонтос, викладач кафедри славістики Оксфордського університету (Велика Британія), доктор філософії.

Модераторами наукових дискусій форуму виступили провідні викладачі та науковці університету: докторка історичних наук, професорка Анна Гедьо; кандидатка історичних наук, доцентка Марина Будзар; кандидат історичних наук, доцент Олександр Бонь; кандидати історичних наук Євген Ковальов, Олег Іванюк, Руслан Куцик; кандидатка історичних наук, доцентка Тетяна Купрій, викладач Дмитро Коломієць, а також директорка Науково-дослідного інституту історичної урбаністики, докторка історичних наук, професорка Вікторія Константінова,

На пленарному засіданні проблематика розвитку інституційного середовища міста розглядалася в широкій історичній ретроспективі, охоплюючи період від ХІХ століття до сьогодення, та крізь призму екзистенційних викликів воєнного часу. Потужні за своїм евристичним потенціалом наукові доповіді, представлені провідними дослідниками, окреслили кілька засадничих векторів еволюції та стійкості міського соціуму.

Інститути міського самоврядування та урбаністичні простори науки й освіти опинилися в центрі уваги у виступах знаних істориків. Ігор Гирич у доповіді «Національні аспекти суспільної проблематики в діяльності самоврядування Києва ХІХ – початку ХХ ст.» детально проаналізував міські структури як майданчик для відстоювання національних інтересів в умовах імперського тиску. Олег Журба («Місто як фактор інституалізації модерної української науки») представив панорамний погляд на великі міські центри як на головний простір формування наукових мереж і гуманітарної еліти. Оксана Драч у виступі «Жіночі гімназії Києва – інституції формування інтелектуалок: соціокультурний портрет вихованок 1914 р.» реконструювала унікальний соціальний зріз історії «нової жінки» напередодні Першої світової війни, висвітливши середню освіту як дієвий інструмент соціальної мобільності.

Трагічні сторінки тоталітарного минулого й досвід інституційного насилля ХХ століття було концептуалізовано у дослідженнях архітектурних  і музейних практик. Анна Яненко («Тоталітарна трансформація музейного ландшафту: Київ 1930-х років») продемонструвала, як радянський режим ідеологічно переформатовував і примусово змінював функції традиційних культурних осередків столиці. Олена Мокроусова («Роль архітектурно-художньої ради міської ради у формуванні забудови Києва 1930-х років (За документами Павла Альошина)») на основі унікальних архітектурних джерел розкрила специфіку професійних дискусій і механізми інституційного контролю за візуальним образом в умовах реконструкції столиці за часів сталінського наступу.

Актуальні безпекові виклики сучасності та медійна й комеморативна стійкість суспільства в умовах повномасштабної російської агресії стали логічним завершенням пленарної дискусії. Сергій Пахоменко у доповіді «Деколонізація в політиці пам’яті України: мотиви безпеки, антиколоніальна логіка та локальні суперечності в інституційному просторі Одеси» актуалізував концепт «мнемонічної безпеки» і проаналізував складну дихотомію між загальнодержавним антиколоніальним курсом і специфікою локального міського міфу. Ірина Грідіна («Цифрова паніка як зброя: медіатероризм у медіапросторі столиці») закцентувала увагу на медійних загрозах сьогодення, розкривши технології ворожих ІПСО як інституційну зброю, спрямовану на підрив ментальної стійкості мешканців мегаполіса.

Кожна з виголошених доповідей викликала жваве обговорення, підтвердивши, що аналіз інституційного досвіду минулого є невіддільним елементом безпеки, осмислення та проєктування нашого спільного майбутнього.

Також на конференції працювали дискусійні платформи «Інститути влади vs самоорганізація громади та інтелектуально-освітні інституції міста», Культурні ініціативи, медіа й практики комеморації в інституційному просторі міста, Культурно-антропологічний вимір інституцій в місті та проблема ідентичності,  Проблеми історії міста в його інституційному розвитку: голоси молодих науковців. Доповіді, представлені на першій з них, охопили широке коло питань, пов'язаних із діяльністю офіційних і неформальних інституцій, інтелектуальних еліт, бізнесових кіл та гуманітарних мереж. Святослав Чирук і Світлана Каюк на прикладі практичного кейсу Музею історії Дніпра переконливо продемонстрували, наскільки дієвими суб'єктами деконструкції імперських міфів є академічні та музейні установи. Ольга Тарасенко переконливо довела, що Університет Святого Володимира виступав потужною інституційною основою для конструювання національного історичного наративу та виховання нової генерації української гуманітарної еліти. Багатоваріантність соціокультурного та етнічного життя міського середовища початку ХХ століття було концептуалізовано у доповіді Світлани Новікової, яка реконструювала діяльність єврейських громадських, благодійних та просвітницьких організацій у Києві того часу. Професорка Ірина Шандра всебічно охарактеризувала діяльність Товариства цукрозаводчиків у Києві наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття як потужної інституційної основи промислового розвитку.

У межах другої дискусійної панелі жваве обговорення викликала  надзвичайно актуальна доповідь «Російські заходи інформаційного впливу проти Естонії» науковця з Тартуського університету Володимира Сазонова, який дослідив форми і методи російської пропаганди в Естонії та намагання цієї країни попередити партнерів по НАТО і ЄС про екзестенційну загрозу добробуту та самому існуванню європейської цивілізації з боку агресора. Олександр Бонь у виступі на тему «Капела «ДУМКА» за сторінками щоденника 1920 років» продемонстрував, як в умовах раннього тоталітарного більшовицького режиму діяли мистецькі інституції. Юлія Стуканова розглянула мовні стратегії радянських письменників Донеччини у контексті владного дискурсу періоду «відлиги» на основі дискусії навколо творчості Олександра Чепіжного, показавши тиск державної системи на інтелектуальне життя України навіть в умовах лібералізації суспільної атмосфери. Донбаську тематику у діалогах цієї секції продовжив Валерій Богуненко, розглянувши місце меморіальних музеїв Донбасу в політиці пам'яті доби СРСР. Особливо актуальною виявилася доповідь Тетяни Литвинової, яка дослідила феномен активізації музичного життя у прифронтовому місті завдяки плідній діяльності культурно-мистецьких інституцій міста.

На дискусійній панелі, фокусом якої стала проблема культурно-антропологічного виміру інституцій у місті, особливо зацікавили учасників доповіді Ольги Перепелюк, яка на цікавому джерельному матеріалі розглянула сторінки з історії Києва релігійного у розгортанні повсякдення церковних співців Михайлівського Золотоверхого собору в ХІХ столітті, Марка Мілютіна, котрий розмірковував на тему складних взаємозв’язків держави й громадянина, проаналізувавши фізичне і психоемоційне здоров’я Олександра Кониського, Єлизавети Лазько, чия дослідницька увага зосередилася на розгляді інституційної трансформації Києва у березні 1917 р. через визначення межі між авторським наративом і історичним фактом. Світлана Андрєєва, Віталія Андрєєв, Роман Подать на основі багатого джерельного матеріалу розглянули реалії жіночої праці на Дарницькому фармацевтичному виробництві у контексті еволюції інституційного ландшафту міста 1950-х – 1980-х рр.

Допитливими дослідниками зарекомендували себе молоді науковці в дискусії про проблеми історії міста в його інституційному розвитку. Вони розглянули низку актуальних питань із різних сфер інституційного життя міста в історичній перспективі – від рецепцій мандрівників XIX ст. щодо сакральних інституцій в ландшафті міст Галичини та Буковини (Вероніка Штонда) до ставлення їх до імперської каральної системи (Діана Невмержицька), від огляду передвиборчої пропаганди й агітація у пресі в атмосфері виборів до Київської міської думи на початку XX ст. (В’ячеслав Єськов) і оцінки діяльності Київської «Просвіти» в 1906–1910 рр. за матеріалами періодичних видань (Дарина Осетянова) до аналізу ролі медійних інституцій у формуванні радянської ідентичності у 50-х роках ХХ ст. та характеристики Києва як центру трансформації православного середовища України (1988–1992 рр.) (Антон Павленко). Розмірковування Катерини Баранової на тему медіатехнологій взаємодії влади та громади в кризових ситуаціях у комунікаційному просторі сучасного міста зацікавило учасників дискусії аналізом власного досвіду доповідачки.

Загалом доповіді конференції та тривала наукова дискусія навколо них засвідчили високий евристичний потенціал інституційного підходу у соціогуманітарних студіях. Учасники наукового форуму дійшли спільного висновку, що ґрунтовне дослідження як офіційних управлінських і економічних інститутів, так і неформальних громадських, освітніх і благодійних мереж минулого дозволяє набагато глибше осягнути витоки сучасної соціокультурної стійкості, ідентичності та європейського вектора розвитку українських міст.

Маємо надію, що результативність цьогорічної конференції «Київ і кияни в соціокультурному просторі України: інституційне середовище» стане ґрунтовною основою для поглиблення наукових пошуків та зміцнення нашої спільної інституційної стійкості у майбутньому.

Тримаємо стрій – в науці, в боротьбі, в інституційному опорі!

Пленарне засідання

Пленарне засідання

Секції

Секції

15 травня 2026 року в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка у рамках університетського Фестивалю науки – 2026 (до Дня науки в Україні) відбулася IX Всеукраїнська наукова онлайн-конференція «Київські філософські студії - 2026», яка була організована спільно з Інститутом філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (відділення релігієзнавства).

Науковий захід з вітальними словами відкрили голова оргкомітету конференції Наталія Віннікова, Голова Вченої ради Університету, проректор з наукової роботи та міжнародної діяльності Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, доктор філологічних наук, професор та співголова оргкомітету конференції Віталій Андрєєв, декан Факультету суспільно-гуманітарних наук, доктор історичних наук, професор.

Пленарна панель була присвячена тематичному спрямуванню «Гуманітарна безпека в умовах війни: світоглядна і духовна резильєнтність в епоху глобальних аксіологічних деформацій», що суголосно науково-дослідній темі, яку розробляє кафедра філософії та релігієзнавства – «Гуманітарна безпека України в контексті системних і позасистемних викликів сучасності» (державний реєстраційний номер: 0122U202038).

Під час пленарного засідання (модератор – Олександр Горбань, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка) з доповідями виступили: Михайло Бойченко, доктор філософських наук, професор, професор кафедри теоретичної і практичної філософії Філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (тема доповіді «Резильєнтність особистості і маніпулятивність соціальних технологій: загострення зіткнення стратегій під час війни»)  Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, президент Української асоціації релігієзнавців (тема доповіді «Особливості захисту релігійної свободи в умовах екзистенційної небезпеки для України»); Олеся Столярчук, доктор психологічних наук, професор, професор кафедри психології особистості та соціальних практик Факультету психології, соціальної роботи та спеціальної освіти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка (тема доповіді «Мотивація та наслідки використання студентами штучного інтелекту в освітній діяльності»);  Олександр Бродецький, доктор філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії та культурології Філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (тема доповіді «Ієрархія РПЦ в Молдові: антибезпековий ресурс в умовах війни росії проти України»); Леонід Чупрій, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології та соціології Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка (тема доповіді «Історична пам’ять як чинник гуманітарної безпеки в умовах сучасних глобальних викликів»).

Продовжили роботу конференції секційні засідання за сімома основними напрямами роботи:

«Києвознавство. Культурні та метафізичні виміри міського простору в умовах гуманітарних викликів» (модератор – Лариса Тарасюк, доктор філософських наук, професор, професор кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка);

«Рецепції та інтерпретації класичної філософської спадщини у світлі сьогодення» (модератор – Юрій Омельченко, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка);

«Соціальні та політичні трансформації: аналітика процесів, ризиків і викликів гуманітарної безпеки» (модератор – Тетяна Купрій, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка);

«Етика, естетика та філософія культури в епоху становлення нової системи цінностей» (модератор – Світлана Хрипко, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка);

«Релігійні процеси та духовні практики в контексті гуманітарної безпеки» (співмодератори – Ірина Ломачинська, доктор філософських наук, професор, професор кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та Оксана Горкуша, старший науковий співробітник відділу (Відділення) релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, кандидат філософських наук, член Національної Спілки письменників України);

«Філософія освіти та сучасний освітологічний дискурс» (модератор – Руслана Мартич, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка);

«Філософсько-антропологічні виміри цифрової епохи: етичні та безпекові аспекти використання штучного інтелекту та віртуальної реальності» (модератор – Світлана Вінтонів-Бахарєва, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка).

З ключовими доповідями у дискусіях виступили: Галина Саган, доктор історичних наук, професор, професор кафедри всесвітньої історії Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка (тема доповіді «Підтримка католицькими громадами республіки Хорватія біженців з України»); Оксана Горкуша, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (тема доповіді «Сакральний сенс та його контекстуальна артикуляція в добу розпачу і зневіри: доленосна ідентичність як стратегія вростання в майбутнє через екзистенційний стрибок над прірвою небуття»); Олена Предко, доктор філософських наук, професор, професор кафедри релігієзнавства Філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (тема доповіді «Релігійна безпека як складник гуманітарної безпеки»); Ігор Гудима, доктор філософських наук, професор, професор кафедра філософії та соціології Маріупольського державного університету (тема доповіді «Трансформація релігійної свідомості та маніпуляція релігійним чинником в масовій свідомості під час військово-політичних конфліктів»).

Загалом у конференції взяли участь понад 160 учасників – представники закладів вищої освіти та наукових установ міста Києва та багатьох регіонів України. Активну участь у конференції прийняли аспіранти та здобувачі вищої освіти спеціальності В10 Філософія Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та ряду інших закладів вищої освіти міста Києва та регіонів України.

До Дня Європи і 100-х роковин з дня смерті Симона Петлюри доцент кафедри історії України Ruslan Kutsyk Руслан Куцик для студентів нашого Університету прочитав лекцію на тему: Симон Петлюра як архітектор українського державотворення: між міфами і правдою" . У межах заходу було детально проаналізовано ключові етапи життя та політичної діяльності Симона Петлюри, висвітлено його визначальну роль у розбудові Української Народної Республіки та боротьбі за незалежність у період національно-визвольних змагань 1917–1921 років. Крізь призму тогочасних викликів було розглянуто взаємовідносини Симона Петлюри з Володимиром Винниченком та іншими діячами українського державотворення. Особливу увагу під час обговорення приділено деконструкції поширених міфів і стереотипів, які тривалий час викривляли образ Головного Отамана в історичній пам’яті. Окремим блоком лекції став аналіз трагічних подій у Парижі, обставин убивства Петлюри та постаті виконавця цього злочину. Проведений захід дозволив актуалізувати питання тяглості українського державотворення та підкреслив важливість критичного переосмислення історичних постатей у контексті формування сучасної національної свідомості. Низка питань наприкінці лекції засвідчила увагу судейської молоді до непересічної особистості Симона Петлюри. Дякуємо пану Руслану за захопливу дискусію.

У день пам’яті і перемоги над нацизмом, 8 травня 2026 р., студенти факультету мали змогу долучитися до лекції-діалогу з доцентом кафедри історії України Олександром Бонем.  Темою нинішньої зустрічі була «Друга світова війна в Україні: сучасне осмислення і пам’ять». Лектору вдалося провести, на перший погляд, непомітну і надзвичайно важливу паралель між сучасною російсько-українською війною і Другою світовою. Згадуючи розповіді своїх близьких родичів, Олександр Іванович цікаво і захопливо висвітлив складні історичні події, звернувши особливу увагу не лише на перебіг війни на українських землях, а й на сучасні підходи до її переосмислення в українському суспільстві. Особливо цінним було те, що лекція поєднувала історичні факти з аналізом політики пам’яті, ролі історичної спадщини та впливу війни на формування національної свідомості. Було цікаво дізнатися про сучасні дискусії навколо трактування подій Другої світової війни в Україні, а також про значення збереження історичної пам’яті в умовах сьогодення. Загалом лекція була надзвичайно пізнавальною та корисною, адже допомогла глибше зрозуміти значення історичної пам’яті для сучасного українського суспільства та роль України у подіях Другої світової війни.

28 квітня 2026 р. до 40-х роковин Чорнобильської катастрофи студенти-історики І курсу здійснили важливий і символічний візит до Національного музею «Чорнобиль» у м. Київ.
Екскурсію для студентів організував куратор групи — кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Ruslan Kutsyk Руслан Куцик. Візит став не лише навчальною подією, а й нагодою для осмислення однієї з найтрагічніших сторінок новітньої історії України та світу.
Особливістю цього відвідування стало те, що студенти мали змогу ознайомитися з повністю оновленими експозиціями музею. Сучасний простір поєднує традиційні музейні підходи з новітніми інтерактивними технологіями, що дозволяють глибше зануритися в атмосферу подій 1986 року. Завдяки мультимедійним інсталяціям, аудіо- та відеоматеріалам, реконструкціям та особистим історіям ліквідаторів і постраждалих, історія Чорнобильської катастрофи постає перед відвідувачами більш живою та емоційною.
Студенти отримали можливість не лише розширити свої знання, а й зрозуміти важливість збереження історичної пам’яті, усвідомити масштаб трагедії та її наслідки для українського суспільства і світу загалом. Особливе враження справили інтерактивні елементи експозиції, які сприяють активному залученню відвідувачів до осмислення історичного матеріалу.
Такі заходи є невід’ємною складовою навчального процесу, адже вони поєднують теоретичні знання з безпосереднім знайомством із джерелами історичної пам’яті. Відвідування музею стало важливим кроком у формуванні історичної свідомості студентів та їхнього розуміння складних процесів минулого.

Київський столичний університет імені Бориса Грінченка 23 квітня 2026 року став місцем проведення ХІV Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених із міжнародною участю «Українська минувшина: війни за ідентичність і незалежність». Науково-педагогічні працівники й студенти Університету Грінченка, представники вітчизняних і зарубіжних вишів, а також усі небайдужі до минулого й майбутнього України долучилися до заходу, організованого кафедрою історії України Факультету суспільно-гуманітарних наук. Конференція, що об’єднала понад 80 учасників, стала майданчиком для фахового обговорення феномену української стійкості, осмисленого крізь призму унікального особистого досвіду науковців в умовах війни.

Конференція зібрала вчених і наукову молодь із провідних науково-освітніх і культурних закладів України, серед яких Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, Маріупольський державний університет, Донецький національний університет імені В. Стуса (Вінниця), Луганський національний університет імені Т. Шевченка (Полтава), Бердянський, Ніжинський державні педагогічні університети, Український католицький університет (Львів) та Харківський національний університет міського господарства. До форуми долучилися фахівці з академічних центрів України, зокрема Інституту історії України НАН України та Національного музею народної архітектури та побуту України.

У роботі конференції взяли участь не лише українські науковці, а й наші вірні друзі з провідних вищих навчальних закладів світу: Університету Сетон Хол (США), Оксфордського університету (Велика Британія), Вільнюського університету. Їхня підтримка й солідарність є безцінними у цей надважкий для України час.

Конференція розпочалася з хвилини мовчання на честь героїв, які віддали свої життя за свободу й незалежність України.

Зі словами привітання виступили:

Наталія Віннікова – докторка філологічних наук, професорка, голова Вченої ради, проректорка з наукової роботи та міжнародної діяльності Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

Віталій Андрєєв – доктор історичних наук, професор, декан Факультету соціально-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

Джеймс К. Дейлі – доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри педагогічних досліджень Коледжу розвитку людини, культури та медіа Університету Сетон Хол (Нью-Джерсі, США).

Панайотіс Ксенофонтос – доктор філософії, викладач кафедри славістики Оксфордського університету (Велика Британія)

Пленарне засідання, яке модерували професорка Анна Гедьо і доцентка Ольга Тарасенко, перетворилося на майданчик не лише для академічних дискусій, а й для глибокого переосмислення трагічних сторінок сучасної української історії.

Доктор філософії, завідувач Департаменту історії Сетон-Хол Університету (США) Максима Матусевича у доповіді «На захист свободи та демократії: українська боротьба та її уроки для молодих американців» наголосив на значенні українського опору як ціннісного орієнтиру для сучасної молоді США, зауваживши, що боротьба України за суверенітет є універсальним уроком відстоювання демократії, який демонструє американським студентам реальну ціну свободи в сучасному світі, та акцентувавши увагу на зростанні зацікавленості молодих дослідників Сетон-Хол Університету перебігом політичних процесів в Україні як доказі поглиблення міжнародної наукової дискусії та зміцнення трансатлантичної солідарності.

Досвід поєднання академічної діяльності із захистом суверенітету України став темою для роздумів у доповіді доктора історичних наук Євгена Луняка «Між університетською кафедрою та окопами: історик як свідок та учасник битви за Україну (2014 – 2026)», де захист Батьківщини постав прямим продовженням місії вченого в сучасних умовах. Автор описав свій шлях від дослідника козаччини до воїна, який зі зброєю в руках бере участь у бойових діях з 2014 року, виокремивши етапи бойового шляху – службу в 1-й окремій танковій бригаді та підтримку «кіборгів» у Пісках, захист стратегічно важливого Ніжина з початком повномасштабної агресії в лютому 2022 року, а згодом – командування зенітно-ракетним взводом 31-ї ОМБр. Історичний ракурс агресії як вияву російської імперської ідеології було відрефлексовано у книзі «Фронтові оповідання з Донбасу», створеної заради збереження пам’яті про побратимів, осмислення ціни війни у долях її учасників.

Доповідь декана Факультету суспільно-гуманітарних наук, професора Віталія Андрєєва «У битві за серце держави: оборона Києва 2022-го та тяглість родинного чину в обороні України» репрезентує особистий досвід історика, який з перших днів повномасштабного вторгнення став до лав територіальної оборони. Доповідач проаналізував події битви за столицю, поєднуючи оповідь про особисту участь у бойових діях із науковою рефлексією подій. Ключовою темою виступу є «родинний чин» – спадкоємність поколінь у захисті України. Професор розповів про спільний бойовий шлях із сином, який у 2022 році став добровольцем, а згодом, здобувши фах артилериста й офіцерське звання, повернувся до війська. Ця доповідь, як і попередня, унаочнила те, що для багатьох представників академічної спільноти захист держави став засобом збереження національної ідентичності та природним продовженням їхньої професійної місії.

Виступ професорів Володимира та Наталії Романцових «Захисники „Азовсталі“: випробування після боїв у Маріуполі» було присвячено героїчній обороні міста й подальшій долі його захисників. Автори аналізують тримісячне протистояння в умовах блокади проти сил ворога, що втричі переважали український гарнізон. Основну увагу приділено трагедії полону – нелюдському ставленню до полонених захисників Азовсталі, що підтверджено даними ООН та Amnesty International, та окремим воєнним злочинам РФ – теракту в Оленівці 28–29 липня 2022 року, проведенню незаконних «судилищ» над бійцями й, ширше, – методам дегуманізації героїв російською пропагандою для виправдання жорстокості. Доповідачі акцентували увагу на символічній трансформації образу Азовсталі – з промислового гіганта на сакральне місце, фортецю незламності.

Ґрунтовний ретроспективний аналіз трагедії окупованих територій представили Дарія Романенко та Ганна Гедьо у спільній доповіді «Український Крим та Донбас: від європейського процвітання до занепаду під час окупації (2014–2026 рр.)». Магістрантка Дарія Романенко наповнила емоціями фактологічну репрезентацію трансформації Криму в його видозмінах від динамічного європейського регіону до закритої мілітаризованої зони, коли період 2014–2026 років став часом системного занепаду економічного, культурного та людського потенціалу півострова, агресивного нищення під гаслом «відновлення» автентичної ідентичності краю. Продовжила аналіз Ганна Гедьо, висвітливши болючу метаморфозу Донецька – від потужного індустріально-культурного центру до депресивного «тихого міста» під окупаційним гнітом і особливу увагу приділивши концепції «мемоциду» – цілеспрямованому нищенню українських символів та пам’яті у міському просторі, що перетворює колись квітучі міста на простір несвободи та відчуження.

Студенти Олексій Юрченко й Софія Гриськова спільну доповідь «Заради майбутнього дітей: подвиг батьків-захисників як жива історія української незламності» присвятили особистим історіям їхніх батьків, які з перших днів повномасштабного вторгнення змінили цивільні професії на службу в Збройних Силах України. Автори розглянули бойовий шлях своїх рідних як символ стійкості цілого покоління, яке взяло на себе відповідальність за безпеку та майбутнє країни, наголосили на нерозривному зв’язку між фронтом і тилом: місія батьків-захисників уможливлює успішне навчання, духовне й наукове зростання дітей, що є запорукою збереження української ідентичності. Доповідачі підкреслили, що досвід таких родин формує новітній героїчний епос України, де особистий подвиг батьків стає фундаментом для виховання незламного нового покоління.

Важливою частиною засідання став виступ Нікіти Сульженка, «Культура під обстрілами: український мистецький простір у дискурсі The Guardian (2022 – 2026)». Аналіз репортажів у The Guardian за 2022–2026 роки подає культуру як опору національного виживання в умовах російської агресії. Доповідач дослідив трансформацію академіків у «рятувальників мистецтва», появу «музеїв-привидів» із залишками ворожої техніки замість експонатів, а також процеси рішучої деколонізації («пушкінопад») і лінгвістичного переходу як акту спротиву. Автор зазначив, що для України мистецтво стало одночасно щитом і зброєю, забезпечуючи опрацювання колективної травми та утвердження права на ідентичність перед світом.

Робота конференції продовжилася в межах спеціалізованих секцій, що дозволило учасникам детально проаналізувати ключові етапи українського державотворення та роль антропологічного чинника в історії.

Секція «Національна ідентичність та державність в Україні (XVII – XX ст.)», модерована доцентом Олександром Бонем, охопила широку хронологію та географію наукових пошуків у двох тематичних векторах. У межах першої підсекції виступило 7 учасників, серед яких Ольга Яковець проаналізувала інтеграцію Кримського ханства до Османської імперії, а Денис Хохлов представив конфлікти на порубіжжі крізь призму «Реєстру скарг 1749 р.» До теми визвольної боротьби ХХ століття звернувся Дмитро Яременко, дослідивши виховну роль видання УПА «До зброї».

Друга підсекція першої панелі, присвячена історичній пам’яті та ідентичності,  зібрала дослідження політики пам’яті української діаспори у Британії (Єгор Брайлян, ЛНУ імені Тараса Шевченка), деконструкцію радянських стереотипів (А. Бузуєва, МДУ) та аналіз паралелей між політикою умиротворення агресора у 1930-х роках і сучасністю (Д. Тарнопольський). Дискусії підтвердили важливість вивчення історичної тяглості для розуміння сучасних викликів державності.

Секція 2 «Урбаністичний простір та ідентичність», модерована доцентом Русланом Куциком, об’єднала викладачів та студентів навколо дослідження міста як середовища формування пам’яті в координатах «імперія – незалежність». Учасники репрезентували міждисциплінарні доповіді, що охопили широке коло тем: від осмислення Чорнобильської трагедії в сучасному дизайні (О. Казіміренко) та символіки трипільської культури (С. Клименко) до архітектурних трансформацій міста (В. Дзюба) й аналізу політичної культури доби тоталітаризму (С. Сліпак).

Окремий блок досліджень був присвячений історії міського повсякдення, зокрема побуту робітників ХІХ ст. (Я. Чабан), виборчим практикам початку ХХ ст. (В. Єськов) і благодійним ініціативам киян у роки Першої світової війни (Р. Куцик). Було розглянуто образи українських міст у нотатках мандрівників XVIII–XIX ст. (О. Писаревський, Д. Осетянова). Дискусії засвідчили актуальність урбаністичних студій для розуміння сучасних суспільних трансформацій крізь призму історичного досвіду.

Секція 3 «Свобода 250: міжнародний вимір демократії та безпеки», модерована доценткою Ольгою Тарасенко, об’єднала 11 дослідників із провідних університетів України (Київ, Маріуполь, Харків, Бахмут), США (Університет Сетон-Хол) та Литви (Вільнюський університет). Робота секції охопила широке коло тем: від аналізу умов виживання демократії (С. Блоджетт) та українського досвіду інформаційної прозорості (Е. Качмарський) до питань афроамериканської ідентичності (Е. Ескобар Рівера) й відображення війни в іспанському кіно (Л. Ескобар Рівера).

Дослідники також проаналізували сприйняття постаті Дональда Трампа в Україні (Н. Гончаренко), активізм пам'яті у Вільнюсі (А. Пахоменко), Балто-Чорноморське співробітництво (В. Завадський) та інтелектуальні витоки світогляду К. Квітки (М. Мішин). Важливими акцентами стали студії про соціокультурну самоорганізацію на Донеччині (М. Сараєва) й вплив індивідуального досвіду війни на історичну пам’ять (Н. Харченко, В. Чепурна). Високий рівень англомовних презентацій та глибина аргументації учасників підкреслили значущість міжнародного наукового діалогу для розуміння глобальних викликів безпеки.

Секція 4 «Антропологічний вимір історії», модерована доценткою Мариною Будзар, була присвячена особистісному підходу до вивчення минулого крізь призму его-документів та візуальних джерел. Учасники розглянули низку дослідницьких кейсів: від становлення Миколи Білозерського як історика (К. Коновалова) до пошуків ідентичності Яна Андрушевського на галицькому приграниччі (О. Малецька, УКУ). Особливий відгук викликала доповідь Н. Мартинюк про дитячий танцювальний колектив із Донеччини як приклад захисту української ідентичності засобами мистецтва.

Доповідачі продемонстрували глибокий аналіз мемуаристики та епістолярію, зокрема спогадів про Бориса Грінченка (А. Фединишинець) та приватного листування видатних діячів української культури (М. Мілютін). Робота секції підкреслила важливість дослідження долі окремої людини для розуміння великих історичних процесів.

Робота всіх секцій відбувалася в атмосфері жвавої дискусії, підтверджуючи високий рівень підготовки молодих науковців та їхню здатність фахово інтерпретувати складні сторінки української історії. За результатами роботи учасникам було запропоновано надіслати статті в онлайн-часопис «Грінченко-Сетон: міжнародний журнал молодих науковців», що сприятиме подальшій інтеграції української молодіжної науки у світовий простір.

Конференція робить внесок у досягнення Цілей сталого розвитку ООН, сприяючи поширенню знань та академічному розвитку; досліджуючи шляхи розбудови стійких суспільств; зміцнюючи міжнародну співпрацю.

Висловлюємо глибоку вдячність кожному, хто долучився до роботи цього наукового форуму. З надією на подальшу співпрацю, запрошуємо на XV конференцію «Українська минувшина: війни за ідентичність і незалежність» у 2027 р.

Слава Україні! Героям слава! 💙💛

Переглянути програму конференції