20 травня 2026 року Факультет суспільно-гуманітарних наук приймав учасників ХV Міжнародної наукової конференції «Київ і кияни в соціокультурному просторі України: інституційне середовище». Цьогорічний форум став дієвим майданчиком для діалогу між авторитетними вченими та молодими науковцями, які зосередилися на дослідженні історичної ретроспективи міських інститутів і пошуку відповідей на екзистенційні виклики сьогодення.
Співорганізаторами конференції цього року стали Інститут історії України й Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Науково-дослідний інститут історичної урбаністики, Факультет історичних наук Університету імені Миколая Коперника в Торуні (Польська Республіка) та Сетон Хол Університет (США). У роботі конференції, окрім представників вишів, наукових і культурно-освітніх установ Києва, Запоріжжя, Дніпра, Харкова, Кривого Рога, Умані, Маріуполя, Бердянська, Горлівки та Часового Яру, взяли участь науковці з Естонії, Чехії, Литви, Латвії, США та Великої Британії.
На пленарному засіданні та у чотирьох проблемних дискусіях 74 доповідач, серед яких і знані науковці, і дослідники-початківці, обговорювали низку актуальних питань – від ролі інститутів державного управління та місцевого самоврядування в місті до багатоваріантності інституційного впливу на культурну інфраструктуру.
Пленарне засідання конференції розпочалося з вітальних слів від Наталії Віннікової, проректорки з наукової роботи та голови Вченої ради Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, докторки філологічних наук, професорки, й Віталія Андрєєва, декана Факультету суспільно-гуманітарних наук Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, доктора історичних наук, професора. Учасників конференції також привітали зарубіжні колеги: Джеймс К. Дейлі, професор кафедри педагогічних досліджень Коледжу розвитку людини, культури та медіа Університету Сетон-Хол у штаті Нью-Джерсі (США), і Панайотіс Ксенофонтос, викладач кафедри славістики Оксфордського університету (Велика Британія), доктор філософії.
Модераторами наукових дискусій форуму виступили провідні викладачі та науковці університету: докторка історичних наук, професорка Анна Гедьо; кандидатка історичних наук, доцентка Марина Будзар; кандидат історичних наук, доцент Олександр Бонь; кандидати історичних наук Євген Ковальов, Олег Іванюк, Руслан Куцик; кандидатка історичних наук, доцентка Тетяна Купрій, викладач Дмитро Коломієць, а також директорка Науково-дослідного інституту історичної урбаністики, докторка історичних наук, професорка Вікторія Константінова,
На пленарному засіданні проблематика розвитку інституційного середовища міста розглядалася в широкій історичній ретроспективі, охоплюючи період від ХІХ століття до сьогодення, та крізь призму екзистенційних викликів воєнного часу. Потужні за своїм евристичним потенціалом наукові доповіді, представлені провідними дослідниками, окреслили кілька засадничих векторів еволюції та стійкості міського соціуму.
Інститути міського самоврядування та урбаністичні простори науки й освіти опинилися в центрі уваги у виступах знаних істориків. Ігор Гирич у доповіді «Національні аспекти суспільної проблематики в діяльності самоврядування Києва ХІХ – початку ХХ ст.» детально проаналізував міські структури як майданчик для відстоювання національних інтересів в умовах імперського тиску. Олег Журба («Місто як фактор інституалізації модерної української науки») представив панорамний погляд на великі міські центри як на головний простір формування наукових мереж і гуманітарної еліти. Оксана Драч у виступі «Жіночі гімназії Києва – інституції формування інтелектуалок: соціокультурний портрет вихованок 1914 р.» реконструювала унікальний соціальний зріз історії «нової жінки» напередодні Першої світової війни, висвітливши середню освіту як дієвий інструмент соціальної мобільності.
Трагічні сторінки тоталітарного минулого й досвід інституційного насилля ХХ століття було концептуалізовано у дослідженнях архітектурних і музейних практик. Анна Яненко («Тоталітарна трансформація музейного ландшафту: Київ 1930-х років») продемонструвала, як радянський режим ідеологічно переформатовував і примусово змінював функції традиційних культурних осередків столиці. Олена Мокроусова («Роль архітектурно-художньої ради міської ради у формуванні забудови Києва 1930-х років (За документами Павла Альошина)») на основі унікальних архітектурних джерел розкрила специфіку професійних дискусій і механізми інституційного контролю за візуальним образом в умовах реконструкції столиці за часів сталінського наступу.
Актуальні безпекові виклики сучасності та медійна й комеморативна стійкість суспільства в умовах повномасштабної російської агресії стали логічним завершенням пленарної дискусії. Сергій Пахоменко у доповіді «Деколонізація в політиці пам’яті України: мотиви безпеки, антиколоніальна логіка та локальні суперечності в інституційному просторі Одеси» актуалізував концепт «мнемонічної безпеки» і проаналізував складну дихотомію між загальнодержавним антиколоніальним курсом і специфікою локального міського міфу. Ірина Грідіна («Цифрова паніка як зброя: медіатероризм у медіапросторі столиці») закцентувала увагу на медійних загрозах сьогодення, розкривши технології ворожих ІПСО як інституційну зброю, спрямовану на підрив ментальної стійкості мешканців мегаполіса.
Кожна з виголошених доповідей викликала жваве обговорення, підтвердивши, що аналіз інституційного досвіду минулого є невіддільним елементом безпеки, осмислення та проєктування нашого спільного майбутнього.
Також на конференції працювали дискусійні платформи «Інститути влади vs самоорганізація громади та інтелектуально-освітні інституції міста», Культурні ініціативи, медіа й практики комеморації в інституційному просторі міста, Культурно-антропологічний вимір інституцій в місті та проблема ідентичності, Проблеми історії міста в його інституційному розвитку: голоси молодих науковців. Доповіді, представлені на першій з них, охопили широке коло питань, пов'язаних із діяльністю офіційних і неформальних інституцій, інтелектуальних еліт, бізнесових кіл та гуманітарних мереж. Святослав Чирук і Світлана Каюк на прикладі практичного кейсу Музею історії Дніпра переконливо продемонстрували, наскільки дієвими суб'єктами деконструкції імперських міфів є академічні та музейні установи. Ольга Тарасенко переконливо довела, що Університет Святого Володимира виступав потужною інституційною основою для конструювання національного історичного наративу та виховання нової генерації української гуманітарної еліти. Багатоваріантність соціокультурного та етнічного життя міського середовища початку ХХ століття було концептуалізовано у доповіді Світлани Новікової, яка реконструювала діяльність єврейських громадських, благодійних та просвітницьких організацій у Києві того часу. Професорка Ірина Шандра всебічно охарактеризувала діяльність Товариства цукрозаводчиків у Києві наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття як потужної інституційної основи промислового розвитку.
У межах другої дискусійної панелі жваве обговорення викликала надзвичайно актуальна доповідь «Російські заходи інформаційного впливу проти Естонії» науковця з Тартуського університету Володимира Сазонова, який дослідив форми і методи російської пропаганди в Естонії та намагання цієї країни попередити партнерів по НАТО і ЄС про екзестенційну загрозу добробуту та самому існуванню європейської цивілізації з боку агресора. Олександр Бонь у виступі на тему «Капела «ДУМКА» за сторінками щоденника 1920 років» продемонстрував, як в умовах раннього тоталітарного більшовицького режиму діяли мистецькі інституції. Юлія Стуканова розглянула мовні стратегії радянських письменників Донеччини у контексті владного дискурсу періоду «відлиги» на основі дискусії навколо творчості Олександра Чепіжного, показавши тиск державної системи на інтелектуальне життя України навіть в умовах лібералізації суспільної атмосфери. Донбаську тематику у діалогах цієї секції продовжив Валерій Богуненко, розглянувши місце меморіальних музеїв Донбасу в політиці пам'яті доби СРСР. Особливо актуальною виявилася доповідь Тетяни Литвинової, яка дослідила феномен активізації музичного життя у прифронтовому місті завдяки плідній діяльності культурно-мистецьких інституцій міста.
На дискусійній панелі, фокусом якої стала проблема культурно-антропологічного виміру інституцій у місті, особливо зацікавили учасників доповіді Ольги Перепелюк, яка на цікавому джерельному матеріалі розглянула сторінки з історії Києва релігійного у розгортанні повсякдення церковних співців Михайлівського Золотоверхого собору в ХІХ столітті, Марка Мілютіна, котрий розмірковував на тему складних взаємозв’язків держави й громадянина, проаналізувавши фізичне і психоемоційне здоров’я Олександра Кониського, Єлизавети Лазько, чия дослідницька увага зосередилася на розгляді інституційної трансформації Києва у березні 1917 р. через визначення межі між авторським наративом і історичним фактом. Світлана Андрєєва, Віталія Андрєєв, Роман Подать на основі багатого джерельного матеріалу розглянули реалії жіночої праці на Дарницькому фармацевтичному виробництві у контексті еволюції інституційного ландшафту міста 1950-х – 1980-х рр.
Допитливими дослідниками зарекомендували себе молоді науковці в дискусії про проблеми історії міста в його інституційному розвитку. Вони розглянули низку актуальних питань із різних сфер інституційного життя міста в історичній перспективі – від рецепцій мандрівників XIX ст. щодо сакральних інституцій в ландшафті міст Галичини та Буковини (Вероніка Штонда) до ставлення їх до імперської каральної системи (Діана Невмержицька), від огляду передвиборчої пропаганди й агітація у пресі в атмосфері виборів до Київської міської думи на початку XX ст. (В’ячеслав Єськов) і оцінки діяльності Київської «Просвіти» в 1906–1910 рр. за матеріалами періодичних видань (Дарина Осетянова) до аналізу ролі медійних інституцій у формуванні радянської ідентичності у 50-х роках ХХ ст. та характеристики Києва як центру трансформації православного середовища України (1988–1992 рр.) (Антон Павленко). Розмірковування Катерини Баранової на тему медіатехнологій взаємодії влади та громади в кризових ситуаціях у комунікаційному просторі сучасного міста зацікавило учасників дискусії аналізом власного досвіду доповідачки.
Загалом доповіді конференції та тривала наукова дискусія навколо них засвідчили високий евристичний потенціал інституційного підходу у соціогуманітарних студіях. Учасники наукового форуму дійшли спільного висновку, що ґрунтовне дослідження як офіційних управлінських і економічних інститутів, так і неформальних громадських, освітніх і благодійних мереж минулого дозволяє набагато глибше осягнути витоки сучасної соціокультурної стійкості, ідентичності та європейського вектора розвитку українських міст.
Маємо надію, що результативність цьогорічної конференції «Київ і кияни в соціокультурному просторі України: інституційне середовище» стане ґрунтовною основою для поглиблення наукових пошуків та зміцнення нашої спільної інституційної стійкості у майбутньому.
Тримаємо стрій – в науці, в боротьбі, в інституційному опорі!
